Киевская наступательная операция 1943 г. ( 3 - 12 ноября )

Современное искусство, взгляд в прошлое
Priymak
Сообщения: 565
Зарегистрирован: Вс янв 15, 2012 10:25 am

Киевская наступательная операция 1943 г. ( 3 - 12 ноября )

Сообщение Priymak » Сб ноя 03, 2012 7:10 am

Киевская наступательная операция 1943 г. ( 3 - 12 ноября )

Сегодня мы вспоминаем одно из значительных сражений Великой Отечественной войны
В ходе осеннего наступления войск Красной армии в 1943 г. главным направлением оставалось киевское. Основная роль отводилась 1-му Украинскому фронту (генерал армии Н.Ф. Ватутин), а главным театром военных действий становилась Украина, где противоборствующие стороны сохраняли наиболее крупные группировки войск.

Войска фронта еще в конце сентября 1943 г. форсировали Днепр и захватили плацдармы на его правом берегу севернее и южнее Киева. Они дважды (12—15 и 21—23 октября) предпринимав попытки наступления с букринского плацдарма с целью освобождения Киева, но неудачно. Немецкое командование сосредоточило в районе плацдарма 10 дивизий, в том числе пять танковых и одну моторизованную, и создало здесь прочную оборону.

Советские войска в наступлении с букринского плацдарма столкнулись с большими трудностями: незначительная территория плацдарма и недостаток переправочных средств большой грузоподъёмности не позволяли активно использовать основную массу артиллерии на правом берегу реки, а артиллерийский огонь с левого берега был малоэффективен. Кроме того, сильно пересечённая местность затрудняла манёвр войск, особенно танковой армии. Поэтому 24 октября Ставка ВГК отменила решение командующего фронтом Н.Ф. Ватутина осуществить в конце октября третью попытку наступления с букринского плацдарма. Верховное Главнокомандование дало указание перегруппировать войска 1-го Украинского фронта и нанести главный удар с лютежского плацдарма. Этот плацдарм, несмотря на меньшие размеры по сравнению с букринским. выгодно отличался от последнего. С севера он довлел нал киевской группировкой противника, а его местность позволяла беспрепятственно продвигаться танковым соединениям.

Получив директиву Ставки ВГК. штаб фронта начал усиленную подготовку операции. На лютежский плацдарм были скрытно переправлены 3-я гвардейская танковая армия (генерал-лейтенант П.С. Рыбалко), 23-й стрелковый корпус, 7-й артиллерийский корпус прорыва и другие соединения и части. При этой перегруппировке войска дважды преодолевали Днепр, один раз — Десну и в условиях осеннего бездорожья и распутицы скрытно совершили почти двухсоткилометровый марш вдоль линии фронта.

Успеху перегруппировки способствовали принятые командованием стро­жайшие меры маскировки своих войск и умелой дезинформации противника. Передвижение частей происходило только ночью, запрещалось разводить костры на привалах, танки и автомашины могли продвигаться только с затем­нёнными фарами. По указанию штаба фронта на букринском плацдарме вместо переправленных в другой район танков и орудий выставлялись их замаскированные макеты, продолжали работать радиостанции 3-й гвардейской танковой армии, имитировалась подготовка наступления фронта на его правом крыле в полосе 13-й армии. Благодаря этому перегруппировка не бы­ла замечена врагом и советское командование добилось внезапности наступления с лютежского плацдарма.

К началу Киевской наступательной операции в состав 1-го Украинского фронта входили 13. 60. 38. 40. 27, 47 общевойсковые, 3-я гвардейская танковая и 2-я воздушная армии. Войска фронта насчитывали 671 тысячу человек, 7 тысяч орудий и миномётов. 675 танков и САУ, 700 самолётов.

На направлении главного удара командованию фронтом удалось создать превосходство над противником: в людях — в 3 раза, в орудиях и миномётах — в 4,5, в танках — в 9 раз.

1-му Украинскому фронту противостояли 4-я танковая и 8-я армии группы армий «Юг» (генерал-фельдмаршал Э. Манштейн) и 2-я армия группы армий «Центр» (генерал-фельдмаршал Э. Буш). С воздуха их поддерживала часть сил 4-го воздушного флота. Всего группировка врага насчитывала до 500 тысяч человек, до 6 тысяч орудий и миномётов, около 400 танков и штурмовых орудий, свыше 660 самолётов. Оборона немецких войск на киевском направлении состояла из трех оборонительных рубежей, оборудованных траншеями, ходами сообщения, блиндажами, пулемётными площадками и позициями для орудий и миномётов, и оборонительного обвода вокруг Киева с использованием сохранившихся довоенных сооружений Киевского укреплённого района.

Замысел Киевской наступательной операции состоял в том, чтобы ударом 38-й армии (генерал-полковник К.С. Москаленко) и 3-й гвардейской танковой армии (генерал-лейтенант П.С. Рыбалко) в обход Киева с запада разгромить группировку врага и освободить столицу Украины. Затем командование планировало выйти в глубокий тыл группы армий «Юг» и создать условия для освобождения всей Правобережной Украины. Севернее лютежского плац­дарма на юго-запад должна была наступать 60-я армия (генерал-лейтенант И.Д. Черняховский). Находившаяся на правом фланге фронта 13-я армия (генерал-лейтенант Н.П. Пухов) первоначально имела задачу прочно удерживать занимаемый рубеж, так как в ее полосе предполагались наиболее активные действия немцев, введённых в заблуждение дезинформацией о готовящемся здесь наступлении советских войск. В последующем ей предстояло, используя успех главных сил, перейти в наступление левым флангом на Овруч и прикрыть правый фланг 60-й армии.

С букринского плацдарма должны были вести наступление войска 40-й (генерал-лейтенант Ф.Ф. Жмаченко) и 27-й (генерал-лейтенант С.Г. Трофименко) армий. Поддержку сухопутных сил осуществляла авиация 2-й воздушной армии (генерал-лейтенант авиации С.А. Красовский). Защиту переправ через Днепр, имевших особое значение для наступления, обеспечивали части противовоздушной обороны войск, а в последующем — Киевского корпусного района ПВО страны. Украинским партизанам была поставлена задача нарушить перевозки противника на киевском направлении, усилить боевые действия на железнодорожных узлах Ковель, Коростень, Шепетовка, Здолбунов, Сарны, Ровно, Казатин и др.

После освобождения Киева войскам 1 - го Украинского фронта предстояло развивать наступление на Житомир. Новоград-Волынский, Ровно и в юго-западном направлении на Казатин. Жмеринку.

1 ноября с букринского плацдарма начали наступление 40-я и 27-я армии. Их затачей было отвлечь внимание немецкого командования от направления главного удара фронта и не позволить немцам перебросить на север, где решался исход сражения за Киев, оборонявшиеся на плацдарме войска.

Бои сразу же приняли ожесточённый характер. Враг неоднократно переходил в контрнаступление. Несмотря на то что войска 40-й и 27-й армий не смогли прорвать фронт, они сковали до 10 дивизий противника, сорвали своевременную переброску к лютежскому плацдарму трех танковых дивизий и одной моторизованной.

Утром 3 ноября после мошной артиллерийской подготовки с лютежского плацдарма по противнику нанесла удар главная группировка 1-го Украин­ского фронта в составе 60-й и 38-й армий и части сил 5-го гвардейского танкового корпуса. Авиация 2-й воздушной армии, как только улучшилась погода, совершила 1150 самолёто-вылетов и оказала большую помощь наступающим. Сопротивление немцев было исключительно упорным, но благодаря мужеству советских бойцов ударной группировке удалось к концу дня продвинуться на 5—12 км.

Ставка ВГК требовала от командования фронта не затягивать операцию. В телеграмме от 3 ноября, подписанной И.В. Сталиным и первым заместителем начальника Генштаба А.И. Антоновым, ставилась задача не позднее 5 ноября перерезать железную дорогу Киев — Коростень и не позднее 5—6 ноября овладеть Киевом.

4—5 ноября в сражение за Киев были введены 3-я гвардейская танковая армия, 1-й гвардейский кавалерийский корпус, вторые эшелоны 38-й и 60-й армий, что позволило наступавшим стремительно продвигаться на юг. Ночью 5 ноября танки, наступая с зажжёнными фарами, под рев сирен, ведя интенсивный огонь из пушек и пулемётов, достигли, а к утру перерезали шоссе Киев — Житомир, которое явля­лось главной коммуникацией, питавшей с запада киевскую группировку немцев.

Немецко-фашистское командование понимало всю серьезность создавшегося положения. Поражение под Киевом могло иметь решающее значение для всего Восточного фронта. Опасаясь окружения своих войск в Киеве, немцы начали поспешно отводить их в юго-западном направлении и одновременно перебрасывать в район Киева части с букринского плацдарма.

Уже во второй половине дня 5 ноября части 5-го танкового корпуса вышли на северо-западную окраину Киева к заводам «Арсенал» и «Большевик». 38-я армия двигалась к городу с севера и северо-запада. Значительных успехов добилась 60-я армия, обеспечивавшая правый фланг ударной группировки фронта. Всю ночь 6 ноября советские войска вели ожесточённые бои. Высокое воинское мастерство и героизм в боях на улицах города проявили бойцы 38-й армии и 20-й гвардейской танковой бригады (подполковник С.Ф. Шутов). К утру 6 ноября столица Украины была освобождена от оккупантов.

Немецкое командование предприняло беспрецедентные меры для ло­кализации прорыва советских войск в районе Киева. Оно отменило операцию по деблокаде крымской группировки и Крыма. Под Киев срочно перебрасывались крупные силы: из района Великого Букрина — танковая дивизия СС «Рейх», 3-я танковая и 10-я моторизованная дивизии; из-под Кременчуга — части 198-й пехотной дивизии: из Франции — части 25-й тан­ковой дивизии. Под Белую Церковь выдвигалась 1 -я танковая дивизия, в Казатин и соседние станнпи — части танковой дивизии СС «Лейбштандарт Адольф Гитлер».

В целях предотвращения подхода немецких резервов к Киеву командующий 1-м Украинским фронтом генерал армии Н.Ф. Ватутин принял решение продолжить преследование отходившего противника на житомирском, казатинском и белоцерковском направлениях и выйти в его тылы. Таким образом, общая полоса наступления фронта и его задачи значительно расширились, 3-й гвардейской танковой армии предстояло с ходу освободить города Фастов и Васильков. В ночь на 7 ноября была захвачена северная часть Фастова, Одновременно в город вошли передовые части 6-го гвардейского танкового корпуса. К утру Фастов был полностью освобождён, что дало возможность советским войскам развивать наступление на Казатин и Белую Церковь. В это же время крупных успехов добилась 38-я армия, продвинувшись вдоль Житомирского шоссе на 60 км.

Немецкое командование понимало, что с потерей Киева и Фастова и продвижением войск 1-го Украинского фронта к Житомиру создаётся реальная угроза для северного крыла группы армий «Юг». Уже 8 ноября гитлеровцы начали контр­атаки в районе Фастова, стремясь вернуть себе город любой ценой, и одновременно контратаковали вдоль правого берега Днепра.

Положение действовавших здесь советских войск осложнялось тем, что начавшиеся дожди сделали дороги труднопроходимыми. Удалившиеся от переправ войска начали испытывать недостаток в боеприпасах. Из-за ухудшения погоды резко снизилась боевая деятельность авиации. Однако спелинения фронта, отражая ожесточённые удары, продолжали наступление на житомирском направлении и 12 ноября освободили Житомир. Для усиления 38-й армии основные силы 40-й армии были выведены с букринского плац­дарма и переправлены на север.

Обнаружив южнее Фастова сосредоточение крупных сел противника, Ставка ВГК 12 ноября отдала приказ войскам центра и южного крыла фронта, которые к этому времени вышли на рубеж Волчково, Черняхов, Житомир, Германовка. приостановить наступление и временно перейти к обороне. Войска 13-й и 60-й армий продолжили наступление на запад.

Киевская наступательная операция, проведённая силами одного фронта, имела стратегическое значение. Советские войска разгромили девять пехотных, две танковые и одну моторизованную дивизии противника, уничтожили и захватили около 1,2 тысячи орудий и миномётов, 600 танков и штурмовых орудий, 90 самолётов. Была освобождена столица Украины, создан плацдарм стратегического значения протяженностью 230 км по фронту (по линии Днепра) и до 145 км в глубину, сыгравший значительную роль в освобождении Правобережной Украины. Важным результатом операции явился срыв готовившегося немецко-фашистским командованием контрнаступления на кировоградском направлении, так как предназначавшиеся для его осуществления войска были переброшены на киевское направление.

Evg
Сообщения: 150
Зарегистрирован: Вт сен 27, 2011 7:38 am

Re: Киевская наступательная операция 1943 г. ( 3 - 12 ноября

Сообщение Evg » Вт мар 19, 2013 9:49 am

Визволення. Трагедія Букринського плацдарму

— Тату, тату, візьми мене з собою. Я тобі там допомагатиму! — кричав хлопчина, чіпляючись за батьків одяг.
— Ні сину, йди додому, допомагай мамі, а я скоро повернуся,— сказав чоловік, обіймаючи малого. Хлопця ледь змогли відірвати від тата. До останньої секунди він плакав і кричав. Чоловік же повернувся й пішов удалечінь. Петро Мовчан виконав свою обіцянку, щоправда, лише через 65 років. А тоді його життєвий шлях перекреслили криваві окопи Букринського плацдарму, за який віддали життя більше як 200 тисяч радянських солдатів та офіцерів.
...Був серпень 1943 року. До звільнення Києва від гітлерівців лишалося ще довгих три місяці кривавих бойовищ.
Окрилена перемогами під Сталінградом та Курськом, Червона армія вийшла на рубіж Дніпра восени 1943-го. Столиця України лежала ось поруч — рукою подати. Для керівництва СРСР взяття Києва було справою стратегічного значення. По-перше, Київ — важливий транспортний вузол, й оволодіння ним — запорука успішності подальшого просування на Захід. А по-друге, не слід забувати і про вплив міжнародної обстановки. Адже 1943-й — рік Тегеранської конференції голів держав антигітлерівської коаліції. І взяття Києва значно підсилило б позиції СРСР на перемовинах. Тож зволікати з узяттям столиці України не можна було. Але Гітлер мав інші плани. Зокрема він планував перетворити правий берег на неприступну фортецю. Назву навіть придумав — “Східний вал”. Позиції тут були потужними, з посиленою обороною, опорними пунктами. Тож радянське командування постало перед вибором: або штурмувати лінію оборони одразу, не даючи німцям часу сконцентрувати сили, або підтягувати війська й шукати слабкі місця у ворожій обороні. Було вирішено не чекати й завдати раптового удару. Вже 21 вересня частини Червоної армії переправилися через Дніпро на північ від Києва, в районі Чорнобиля, а 22-го — на півдні, в районі Великого Букрина вийшли на правий берег передові частини Воронезького фронту — підрозділи 3-ї танкової та 40-ї радянських армій. У холодній осінній воді воїни перепливали через річку на чому доведеться — від саморобних плотів до бочок і навіть скручених шинелей. І одразу на березі — в бій. Отже, два плацдарми є, але звідки розпочинати штурм? На Лютежі війська вперед пройти не могли. Наступ звідси для німців був очікуваним, тож зустріли вони його підготованими.
Спроби наблизитись до столиці робили з Букрина. Але й тут наступ забуксував. Той, хто бував поблизу сіл Великий Букрин, Балико-Щучинка, Григорівка, Ходорів, зрозуміє, чому. Ця місцевість — суцільні пагорби та кручі, що унеможливлюють маневр і зводять нанівець будь-яку перевагу в техніці. Адже танкові частини можуть тут пересуватися лише доріжками поміж пагорбів. Загалом розміри плацдарму були зовсім негігантськими. 11 км у довжину та 6 км у глибину. Натомість ворог, маючи на висотах протитанкову артилерію й міномети, міг нищити танкові колони як горіхи. Наприкінці вересня німці зосередили тут 24-й та 48-й танкові корпуси, до п’яти піхотних дивізій і танкову дивізію СС “Райх”. У дію також було введено війська, що переправилися з лівобережжя біля Канева, та 112-ту і 255-ту піхотні дивізії. Особливості місцевості командування вермахту використало для створення потужної оборони та опорних пунктів. Букринські пагорби перетворилися на неприступну фортецю.
Але для радянських воєначальників це не стало перешкодою. Бо воювали вони й у 43-му так само, як і на початку війни — не шкодуючи живої сили, кидаючи в бій нові частини. 24 вересня радянське командування спробувало ошелешити німців — скинуло їм у тил повітряний десант загальною кількістю до 7 тисяч бійців. Але традиційна розхристаність знову призвела до трагедії. Не було враховано ані погодних умов, ані обстановки (німці вже зосередили в районі висадки велике скупчення військ). Окрім того, виникли проблеми зі зв’язком. У деяких літаках взагалі не було радіостанцій, а в декотрих — по 5—6. У план операції не включили навіть партизанських загонів, що діяли в районі Букрина. Зрештою десантники або були розкидані на величезній території, або падали просто на голови німцям, котрі розстрілювали їх у повітрі, як немічних кошенят. Операція провалилася. Загалом з усього десанту вдалось урятуватися кільком тисячам. Вони поповнили партизанські загони й створили окремі бойові групи. На їхньому рахунку кілька знищених ешелонів та гарнізонів ворога.
Генерал-майор вермахту Фрідріх фон Меллентін пише: “Ведення бойових дій росіянами, особливо в наступі, характеризується використанням великої кількості живої сили і техніки, яку командування часто вводить в бій безглуздо й уперто, проте досягає успіху. Двічі здійснена атака повториться втретє і вчетверте, незважаючи на втрати, причому і третю, і четверту атаки буде проведено з колишньою упертістю і холоднокровністю. Стадний інстинкт і нездатність молодших командирів діяти самостійно завжди змушували росіян вести атаки масовано, в щільних бойових порядках. Завдяки перевазі в чисельності цей метод дав змогу досягти багатьох великих успіхів”. Величезні втрати ставили питання: звідки ж їх компенсувати. Ось тут “на допомогу й прийшло” місцеве населення звільнених територій. Головний аргумент: “Були в окупації, тож доводьте свою відданість Батьківщині”. Необстріляні селяни бились як могли й гинули неподалік від рідних домівок. У бій вони часто потрапляли навіть без обмундирування, у цивільних чорних свитинах. Саме з таких чорносвитників і був Петро Мовчан. А вирізнявся тим, що мав військовий досвід — пройшов Фінську війну, брав участь у перших боях Великої Вітчизняної. Потім потрапив у полон і незабаром повернувся додому (тепер уже відомо, що в перші місяці німці відпускали полонених українців. Якщо лише було кому підтвердити, що вони місцеві). Мав також військову спеціальність — кулеметник. Тож у бій ішов підготованим. Тілько-но розпочався наступ танків, більшість його односельців, у котрих не було військового досвіду, побігли назад. Побачивши це, Петро Мовчан відкриває вогонь по німцях, щоб хоч якось допомогти товаришам. Але ворожий танкіст чітко визначив, звідки йде небезпека й вистрелив по кулеметнику. Петро Данилович загинув.
Лише наприкінці жовтня до Москви дійшло, що за таких розкладів взяти Київ найближчим часом не вдасться. Було вирішено завдати рішучого удару з півночі, з Лютізького плацдарму. 24 жовтня з Москви надійшла директива:

“Представителю Ставки ВГК
товарищу Жукову
Командующему войсками 1-го Украинского фронта товарищу Ватутину.
1. Ставка ВГК указывает, что неудача наступления на Букринском плацдарме произошла потому, что не были своевременно учтены условия местности, затрудняющие здесь наступательные действия войск, особенно танковой армии. Ссылки на недостаток боеприпасов не основательны...
2. Ставка приказывает произвести перегруппировку войск 1-го Украинского фронта с целью усиления правого крыла фронта, имея ближайшую задачу — разгром киевской группировки противника и овладение Киевом...
3. Наступательные действия на Букринском плацдарме вести остающимися здесь силами, в том числе танковыми частями, с задачей притянуть на себя возможно больше сил противника и при благоприятных условиях прорвать его фронт и двигаться вперед.
4. Переброску Рыбалко произвести так, чтобы она прошла незаметно для противника, используя макеты танков...
Сталин
Антонов”

Тож на Букрині, окрім живої сили, лишилися... макети військової техніки. Основну ж масу техніки в стислі терміни було переправлено до Лютежа. Аби ще більше заплутати німців, 1 листопада на Букрині було зімітовано генеральний наступ. А 3 листопада основні сили Червоної армії почали наступ на Лютізькому плацдармі. Та навіть такі маневри не допомогли повністю розгромити німецьке угрупування біля Києва. Німці не стали чекати, поки їх оточать, а просто залишили позиції і сам Київ, коли відчули, що пахне “смаженим”.
...Трагедію Букрина тривалий час замовчували. Начебто й під гриф “секретно” не поклали, але й гучно не говорили. Пошуковці-ентузіасти власним коштом проводять пошукові роботи, відбирають у землі солдатські останки й ховають з військовими почестями.
...Саме так було знайдено Петра Мовчана. Ідентифікувати його вдалось лише завдяки маленькому папірцю — виклику до суду свідком, виданому ще німцями. Він якимсь чином опинився у його кишені 1943 року та дивом зберігся до 2008-го. Знайдено й родичів Петра Даниловича, синів Олексія (той самий, котрий проводжав тата в 43-му, він і тепер не стримує сліз) та Миколу. Батько повернувся, як і обіцяв. Дружина не дочекалась його — пішла з житя у 2001 році. Але вона свято вірила, що чоловік обов’язково повернеться, та заповіла поховати його поруч із собою. Так і сталося. Петра Даниловича хоронили всім селом.
...Але скільки їх ще, безіменних, залишається там, на плацдармі. Й ставлення до них — це демонстрація нашої свідомості, поваги до будь-яких цінностей. Вони для нас віддали найдорожче — життя. А ось що ми робимо для збереження пам’яті про них? Навіть і пригадати щось серйозне складно. А шкода...



Євген ЛЕВЧЕНКО “Хрещатик”
Достоинство человека определяется тем, каким путем он идет к цели, а не тем, достигнет ли он ее.

Evg
Сообщения: 150
Зарегистрирован: Вт сен 27, 2011 7:38 am

Re: Киевская наступательная операция 1943 г. ( 3 - 12 ноября

Сообщение Evg » Ср май 14, 2014 7:55 am

Связные истории. Лютежский плацдарм.

На війні знищується еліта нації. Перші люди в мирному житті стоять у авангарді і в бою, першими отримуючи свою кулю. А ті, хто виживає, назавжди лишаються зі скаліченими душам. Битва на Лютізькому плацдармі та подальше звільнення Києва. Чи можна було б заплатити меншу ціну?

Працюючи над фільмом, ми спробували показали лишень малу дещицю того, що лишила нам та далека вже війна.

Про один з найгероїчніших епізодів Великої Вітчизняної війни – у фільмі «Зв’язкові історії. Лютізький плацдарм».

http://glas.org.ua/projects/teleexcursi ... torii.html
Достоинство человека определяется тем, каким путем он идет к цели, а не тем, достигнет ли он ее.


Вернуться в «Искусство созидать»

Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и 1 гость

Наши сайты